Та не за себе тiльки...
Та не за себе тільки я живу у світі!
А ще й за друзів, всіх, кого тепер нема.
За тата й маму любих… Сумом оповиті
Роки без них. Душа підранена й німа.
Дивлюся зранку… Обрій промінь зустрічає…
І не надихаюсь повітрям і життям!
А час іде. Та плин його не помічаю.
І за гріхи себе караю каяттям.
Не пригорнув, не підпустив когось до серця.
Кохав жінок, пірнав до дна чуття-ріки…
Було б можливо, у своє минуле вдерся,
Щоб знов кохати, до нестями, на віки.
Та все одно! Скоріш за все, не був би кращим!
Бо я таким, як був, таким і зараз є…
Не пробачав в житті нахабним та ледачим,
Тим, хто життя комусь марнує і псує.
Хто діточок своїх не любить так, як треба,-
Напризволяще кинув у життєвий вир…
Я по землі своїй іду! Дарує небо,
З роками мудрість серця, злагоду та мир!
21.05.2019 р.
Світлина з Ін-ту.
© Copyright: Юрий Тригубенко, 2019
Свидетельство о публикации №119052201489
Свидетельство о публикации №119052201489
Рецензии
Дякую від серця, люба Людмило! Навзаєм Натхнення та радості у житті всупереч всьому!
Юрий Тригубенко 06.02.2020 20:40 Заявить о нарушении
Юрий Тригубенко 06.02.2020 20:40 Заявить о нарушении