Все те що ми робим, вертаеться згодом

Все те що ми робим, вертається згодом.
І наші слова як насіння зростають.
Ти віриш у Бога, - то добре ти робиш.
Чому ж тоді кажеш на інших образи?
Ти хочеш щоб небо тебе захищало,
І кожного ранку збирать в полі манну.
Але ти при цьому когось зневажаєш,
Береш в них ти те що вони назбирали.
Не знаєш напевно що манна загниває.
Як тільки на неї тінь ночі спадає.
А ти її носиш... - Не чуєш? Воняє!
Хоча то пізнаєш лише в порівнянні...
До того смердіння напевно вже звикнув.
І тільки дихнувши Святого повітря,
Ти будеш з журбою на себе дивитись,
Шукатимеш всюди де тобі б помитись.
І добре як це зрозумієш до смерті.
"Туди" не пускають в нечистій одежі.
А тіло натерти бажано смирною.
І душу свою засадити любов'ю.
Все те що ми робим звертається згодом!
Не завжди одразу, не завжди як хочем.
Частіше то тишком. Колись то як з неба!
Але не пізніше як більш не потрібно!
Хоча все це також для кожного різне.
Важливо ж зловити основу між строчок.
Що садимо ми то і будем збирати,
Що сіємо ми те і буде зростати!