Листiв моiх облишили чекати,
Племiнник рiдний, наче неживий,
Рiдненька, мила, Ви менi, як мати,
I бiль за вас, як скрежет ножовий...
Вже сорок лiт, як я поiхав з дому,
Вiтри лоскочуть зоранi поля,
В усiх клiтинках я вчуваю втому,
Зове мене покинута земля...
Згасае день, спiшать додому люди,
Та лиш надiя в серцi не "згаса",
Розплющи очi i побачиш всюди,
Що свiтом править мрiя i краса!
Роки невдач i прикрощi розлуки -
Все сповнене настоем забуття,
Пiд чарiвнi пташинi лiтнi звуки -
Ми скинемо тягар свого життя...
Тiтoчцi моiй... УКР
© Copyright: Шульга Михаил Григорьевич, 2019
Свидетельство о публикации №119051906056
Свидетельство о публикации №119051906056
Рецензии