Нам ув оберіг, нЕчисті по ріг, — слава Богу, є поріг: ні дня, ні каїну, ні юді, не рідня!
Й далі шепіт щось почав, та небавом замовчав, бо; БО:
все золото, усі скарбИ, в мовчаннях;
де, подумки, розмови та віршІ,
геть й співи: що у власних забаганнях
злітають... — чи спливають в течіЇ?
їх почуття почуті та здобуті,
в них сонце не присіло, час укляк;
вони притулки й знаним, й теж забутим,
багатим на думки... — це ж має всяк??
багатим — тим й щасливим! — а що мають:
й тримають, — бо не виказану!! — суть!!!
ось тут — усі, всю мудрість, — наживають...
роззявляться ж... — й знов дурощі верзуть???
Тс-с-с-с... Та не засинай?
© Copyright: Зозуля Юрий Павлович, 2019
Свидетельство о публикации №119051702101
Свидетельство о публикации №119051702101
Рецензии