Крiзь тьмяне скло всiх спогадiв мрiй

Крізь тьмяне скло всіх спогадів і мрій,
Я зазираю нишком у минуле ...
У ньому бачу світлий образ твій,
Матусю, ти й сама це не забула...

Я бачу тебе: в фартусі стоїш,
Біля плити готуєш нам вечерю ...
Любов і втома у очах твоїх,
Раз-пораз погляд кидаєш на двері.

І ... засвітилось змучене чоло,
У хату, на поріг татусь ступає!
Здається, смутку наче й не було,
В очах ні втоми ні жалю немає.

А скільки їх було тих вечорів,
Коли самотньо з сумом ти боролась ...
Але Господь і через це провів,
Не раз ми чули твій в молитві голос.

Моя рідненька, скільки у житті
Тобі прийшлось страждання пережити,
Немало пролила ти сліз тоді,
Як ми були іще маленькі діти...

І нині, прихилившись до плеча,
В душі твоє тепло й любов відчую...
Так з ніжністю слова твої звучать -
На крилах мрій в дитинство знов лечу я.

Тепер тобі, матусю, сімдесят...
Змінила зовнішність життєва осінь...
Не повернути літ уже назад.
І посивіли темні твої коси.

Та ти для нас лишилась молода!
Бо не змінилась посмішка ласкава,
Хоча біжать нестримано літа,
Душа старіти все ж не має права.

З тобою поряд радісно, й в ту ж мить,
Так трепетно, що ти іще із нами ...
Бо час невпинно уперед біжить,
Й не маємо ми влади над роками.

І хоч дорослі дочки і сини,
Онуки вище тебе стали ростом,
А ти ще більш тепер своїй рідні,
Потрібна, рідна ненько сивокоса.

Щоденні молитви, що в небо шлеш,
Човни життєві на плаву тримають!
За наші сім`ї ти в пролом ідеш,
Я знаю - кращої тебе немає!

Тож вдячність Богу я завжди несу,
За люблячу і любу мою неньку.
За серця ніжність і душі красу,
Хай Бог благословить тебе, рідненька !
~ДЛВ~