Анатоль Сыс Отпустите меня, Куропаты
Отпустите меня, Куропаты,
даже с пулею в голове,
до жены, до детей, до хаты,
поклониться родной земле.
Как мой сад? Надоели сосны.
Даже камень не улежит!
Я вернулся - реветь бесслёзно,
плакать гравием из орбит.
Отпустите меня! Поверьте!
Как же так - пропустить посев!
Я же пахарем был до смерти,
И прошусь не гулять совсем.
А в залог вам оставлю пулю.
В Журавы поскорей, домой!
Зайду в дом, обниму мамулю,
Поцелую, ну как живой!
Адпусціце мяне, Курапаты,
нават з куляю ў галаве,
да дзяцей, да жаны, да хаты.
Як там бацькаўшчына жыве?
Як там сад мой? Абрыдлі сосны,
нават камень не ўлежыць ніц.
Я вярнуся, такі ўжо лёс мой –
плакаць жвірам з пустых вачніц.
Адпусціце мяне да хаты.
Як жа так – прапусціць сяўбу?
Я ж да смертухны быў аратым,
я ж прашуся не на гульбу.
А ў залог вам пакіну кулю,
і – дадому, у Журавы!
Зайду ў двор, абдыму матулю,
пацалую, нібы жывы.
Свидетельство о публикации №119051502758