Iдуть та й мовчки споглядають
Немов у цирку дітвора.
За пазухою як гора...
Своїх гріхів немало мають.
Та глянь у небі засія...
Вечірня зірка надімною.
Як ніжність,впевнено моя...
Мерцає,не дає покою.
А на землі,а у саду...
Співають птахи над гілками.
Та переливчисто,-вінками...
З бажанням жити,я іду.
Вплітаю віру молоду...
У те що є на білім світі...
Такі ось чесні,щирі,світлі...
І я таки колись знайду...
Тих друзів,тих людей що знають...
Ціна життю,не має меж.
І достеменно ти візьмеш...
І я візьму.Де нам накрають...
Нам нашу долю. Й подадуть.
(Понкратова.О.В.)
Свидетельство о публикации №119051408121