Лина Костенко. Гудит огонь - веселый сатана
Червонным хохотом летит из устья пЕчи.
А я приникла лбом к стеклу окна,
Моя печаль берет меня за плечи.
Сама ушла, куда глаза глядят,
Лишь только б от тебя найти спасенье.
А мысли, словно голуби летят,
Ища приюта под небесной сенью.
Сбежала я в снега, в глухую даль,
Чтоб вновь в душе воскресли лад и сила.
Нашла – рассветов горькую печаль.
И пью как брагу, что не добродила.
Я жду, что чудо вдруг произойдет.
Читаю ночь, как главы черной книжки.
Кто любит, тот без адреса найдет
В морях снегов затерянный домишко.
Я отплываю в сумерках одна
На льдине из стекла в холодный вечер.
И спит в печи веселый сатана,
Уткнувшись жаром в лапы головешек.
И так до синих зорь средь облаков,
До предрассветных поездов ворчанья –
Безмерно так, как в глубине зрачков
Растет тревожно ожиданье…
(Перевод с украинского языка)
Лiна Костенко
Гуде вогонь – веселий сатана
Гуде вогонь – веселий сатана,
червоним реготом вихоплюється з печі…
А я чолом припала до вікна,
і смуток мій бере мене за плечі.
Сама пішла світ за очі – аби
знайти від тебе крихту порятунку.
Мої думки, як дикі голуби,
в полях шукали синього притулку.
Сама втекла в сніги, у глухомань,
щоб віднайти душевну рівновагу.
І віднайшла – гірку печаль світань.
І п'ю, немов невиброджену брагу.
І жду якогось чуда із чудес.
Читаю ніч, немов би чорну книгу.
Якщо кохаєш – знайдеш без адрес
оцю хатину за морями снігу.
І відпливаю поночі одна
на кризі шибки у холодний вечір.
І спить в печі веселий сатана,
уткнувся жаром в лапи головешок.
І так до самих синіх зоряниць,
до світанкових поїздів ячання –
до безміру, як в темряві зіниці,
тривожно шириться чекання…
Свидетельство о публикации №119051103675