Каштани знову запалили свічі,
ввіткнули пірамідки у блакить,
а я думки свої зберу на віче,
бо в грудях все від болю клекотить…
Присяду під старим, крислатим дубом,
що сотні років дивиться на світ.
Чи козарлюга той гадав, чи думав,
що густо так розквітне пустоцвіт…
Куди поділась тяга до свободи,
чому пропала здатність міркувать?
Чом не хватає розуму народу
хоча б на пальцях рук порахувать…
Кого ми обираємо в гетьма;ни,
вручаємо кому знов булаву?..
Не вистачило чом аж двох Майданів
триматися хоча би на плаву?!
Мовчить сердега, нахиливши віти,
лише журливо листом шелестить.
Ми довго будем пам’ятать цей квітень,
як осінь зможем й зиму пережить…
7,9.05.2019
Вiче
© Copyright: Олександр Мачула, 2019
Свидетельство о публикации №119050905346
Свидетельство о публикации №119050905346
Рецензии