Ти запалюєш свої свічки від нижніх квіточок до горішніх.
Зазираєш мені у вічі, кличеш почати танок.
Але я розгубила свій квіт, як і решта тендітних вишень.
Хіба буду я пасувати в вальсі красеневі-каштану?
Так, мине небагато часу, й моє гілля оздоблять коралі –
Такі ясні і яскраві, ніби краплі свіжої крови.
Та тоді ти вже переквітнеш, і свічки, що всіх милували
Позмивають травневі зливи. І так трапиться знову, й знову...
Ти лише у просторі поряд, а у часі – ми геть невдахи.
Нам таланить потанцювати лише раз на вісім років.
І лишень коли вітер зимовий перетворить шати на лахи,
Ми з тобою разом закружляємо у мереживі білих снів...
04.05.19
***
© Copyright: Наталка Змиивна, 2019
Свидетельство о публикации №119050607855
Свидетельство о публикации №119050607855
Рецензии