На могилi

Світлій  пам’яті  дружини

Ти  як  жива.  Твоя  світлина
У  дощ  і  в  сніг.  Пливуть  хмарки.
В  отчім  краю  уквітчана  могила.
Рідні  зійшлись  всі  на  гробки.

Дерева  в  листі,  зеленіє  скрізь  трава,
Весняна  тепла  сонячна  година,
На  стелі  вдячно  світяться  слова
Як  ти  любила  і  була  любима:

«Вона  любила  і  була  любима,
І  у  житті  щасливою  була,
Чарівна,  мила,  добра  і  красива
На  радість  рідним  діяла  й  жила.

Любима  дівчина,  дружина
В  мамі  й  бабусі  розцвіла,
Кохана,  господиня,  берегиня,
Джерельце  злагоди  й  тепла.

Земля  пухом,  Царство  Небесне
І  душі  з  Богом  -  в  далечінь.
Світлий  образ  твій  не  щезне,    
До  віку  буде  жити  в нас.  Амінь.»

Сира  земля,  як  ти  заповідала,
А  поруч  тут  лежать  твої  батьки,
До  смерті  руки  ти  мої  тримала,
Два  роки  вже  живу  на  самоті...

Мене  ще  сонце  гріє,  з  неба  світить,
Повітрям  дихаю,  молюся  з  каяттям,
А  поруч  внуки,  правнучка  і  діти,
Страждаю,  мучуся  -  це  плата  за  життя.

Донькою  стривожена  колись  моя  бабуся,
Два  рази  покидаючи  цей  світ,
Сказала:  «  Дивлюсь  й  не  надивлюся,
Хоч  тяжко  скласти  цей  останній  звіт!»

Так  і  мені,  вже  хворому,  старому,
Неначе  остогид  від  болю  білий  світ,
Розумію  -  з  тобою   поруч  буду  вдома,
Та  все ж  в  гостях   ще  Бог  благословить...
           5.05.  2019 р., Лозовий  Яр – Київ