Притча о смехе. Д. Павлычко

Тёмным вечером осенним
Забавлялись мы на сене,
И смеялась ты;
Может, щёкота боялась,
Может, смехом заливалась,
Чтоб с ума свести?

Был я тихий и печальный,
И меня твой смех фатальный
Повергал во тьму.
- Не касайся!- ты просила,-
Ведь на хохот, как на вилы,
Я тебя возьму!

С твоего платка, сорочки
Смеха сыпались звоночки.
Смех пронзает высь.
Будет печь, колоть и жалить,
Может сердце мне поранить-
Только прикоснись!

Ах, когда б я догадался
И с тобою рассмеялся,
Смех подняв на смех,
Лучезарной смехотою
Стан, манящий красотою,
Удивил бы всех.

Но напротив чудо-смеха
Выставлялась не потеха,
А тоски излом.
Ночь не пела вдохновенно,
И залил копну я сена
Плачем, как дождём.

Я не знал, что всё на свете
Ловит смех в лихие сети,
Все огни, дожди,
Все дела, труды, печали,
Уплывающие в дали.
Только подожди!
Перевёл с украинского Я.

В темні вечори осінніи
Бавилися ми на сіні,
І сміялась ти;
Може, лоскоту боялась,
Може, сміхом заливалась,
Щоб з ума звести?
Був я тихий і печальний,
І мені твій сміх знущальний
Осявав пітьму.
Не торкайся,— ти просила,—
Бо на сміх, немов на вила,
Я тебе візьму!
З хустки, з кожної торочки
Сміху сипались дзвіночки
Гострі, мов терни.
Вжалить, опече, поколе.
Вб’є колючки в серце голе,
Тільки доторкни!
Ах, якби я здогадався
Та з тобою засміявся,
Сміх підняв на сміх,
Молодою сміхотвою
Всю твою знадливу зброю
Був би переміг.

Але ж я напроти сміху
Виставляв не юну втіху,
А скорботний щем.
Ніч була несолов’їна,
Наче дощ, копицю сіна
Я залив плачем.
Я не знав, що все на світі
Ловить сміх в шовкові сіті,
Всі діла й труди,
Всі вогні, печалі й терни
Він у радощі оберне,—
Тільки підожди!
1985