Ох i Ах

У давній час, десь край села,
мала хатиночка була,
а в тій хатинці братик Ох
і братик Ах жили удвох.

Прийшла весна, радіє Ах:
- Нарешті зійде сніг в ярах!
Бурчить на це сердитий Ох:
- Додасть весна нових тривог!

Все квітне і співає Ах:
- Злетів би в небо, наче птах!
- Лети-лети, - буркоче Ох,
- та не впади в чортополох!

Вже й літо скочило на дах,
і з двору вже лунає: - Ах!
Яка краса, яке тепло,
здається, так ще не було!

- Ох, вірно, так ще не було,
і спину й плечі попекло!

Минають дні, тече вода,
прийшла вже й осінь золота.

- Ах, цей багрянець неземний!

Та Ох, як завжди, мовчазний,
лиш зрідка скривляться вуста:
- Тепер погода вже не та!

Минула й осінь, й на поріг
лягає перший білий сніг.

Радіє Ах: - Гуляти час!
Зима казкова йде до нас!

- Ох, змерзли в мене руки й ніс,
хоч я під ковдру весь заліз,
я краще почекаю тут,
поки дерева зацвітуть!

Були ці братики, чи ні,
це невідомо геть мені,
та іноді приходять в снах
і братик Ох, і братик Ах.

03.05.2019