Край дороги біла хата вже давно сама - собі.
На причілку кущ калини прихилився у журбі.
Сипле груша білим цвітом, старі вишні ще живі.
Тут давно не ходить радість,всі стежини в кропиві.
Тільки привидом біліє біла хата у імлі.
Спить хатинка - чорні очі, а були вони
ясні.
Затулила смерть серпанком дні веселі, весняні.
А колись життя тут грало і лунав дитячий сміх.
І в садочку, по моріжку, дітки бігали
малі.
Двір в любистку і жоржинах милував сусідам зір.
Попід тином мальви квітли і люпин стрілою цвів.
Бігали малі онуки і гойдались під вікном.
І родина вечорами вся збиралась за столом.
Все пішло, нема нікого, сад в полоні бур'янів.
Розбрелися всі по світу, світ дитинства овдовів.
Лише на даху лелека, як завжди,
гніздечко звів.
Край дороги...
© Copyright: Светлана Ганоцкая, 2019
Свидетельство о публикации №119050203115
Свидетельство о публикации №119050203115
Рецензии