І плаче мати – нема вже сина,
Поліг на полі бою – зрадила Україна,
Чи то просто люд зганьбив солдата?
Зрадивши за ради ворога – супостата.
І плаче мати – син з поза хмар благає:
«Не плачте мамо, не принижуйтесь», вимагає.
А мати плаче, бо їй ще серед люду жити,
І плачуть зраджені солдатові діти.
Боляче тим хто ще живий,
І тим, що там на небі - «мамо не сивій».
Сивою стала вдруге в тую ж мить,
Коли дізналася про зраду, ох як же їй болить!
Душа в кулак затиснута й зігнулась,
За кого ж ти своє життя віддав? Від болю здригнулась.
А люд радіє перемозі, що з брехні,
А солдати гинуть й досі у війні.
За спиною стоїть зрадливий люд,
Боже прости матір за ОСУД.
Зрада
© Copyright: Валентина Островська, 2019
Свидетельство о публикации №119043005189
Свидетельство о публикации №119043005189
Рецензии