Вірші линуть наче птахи
В загадковий свій політ
Не вкладаються на плаху
Мережі безкрайніх літ
Обертаються довкола
Міжпланетної осі
Мов виписуючи кола
Де зібрались птахи всі
А слова , що із душею
Не поставиш на фінал
Вони хочуть бути з нею
З тою піснею дзеркал
І у кожному відбиток
Не прожитого життя
Але з долею ми квити
Бо рішуче до кінця
Переливом і сльозою
Добираємося . В такт
Вічній пісні із журбою
Та із радістю – то знак
Як слова складуться в строфи
Так відбудеться життя
Нетерпимості ні трохи
Нам не шкода. Каяття
Що перейде у прощення
І народить новий вірш
Так з небесного знамення
Ми відродимось . Не гірш
Аніж з піни диво – Либідь
Чи з дощу веселки серп
Чи із обрію з-за неба
Бірюза , що дощ не стер
Вічний поклик між словами
Наші душі оклика
І злітають із птахами
Душі з чистого листа…
***
© Copyright: Лариса Опанасенко, 2019
Свидетельство о публикации №119042707212
Свидетельство о публикации №119042707212
Рецензии