Завмерла у полі маленька відважна пташина.
З гнізда не зліта, нерухомо сидить навесні...
То крилами вкрила криваві жнива Україна,
Бо там пташенята заховані у борозні,
У тій, що прорізала гусінь ворожого танку,
У вирвах від бомб, що принесли чужі літаки.
Сидить на гніздечку і ввечері, і на світанку,
Плекає роки, береже жовтороті зірки…
Тому й майорить квітка сонця над нею, не в’яне,
Бо спрагу вгамовує промінь живої води
І словом цілющим земні зашепочує рани,
Вкриває своїх діточок від страшної біди.
І дихає благосно, тепло, чекаючі миті,
Коли відштовхнуться сини від пругкої землі,
Могутньо зітхнуть, досягнувши дзвінкої блакиті,
І, волю співаючі, світ понесуть на крилі…
Пташина
© Copyright: Ирина Юрчук, 2019
Свидетельство о публикации №119042700134
Свидетельство о публикации №119042700134
Рецензии
