Луговая Дева

Лугова Діва

(казка про кохання)

Є на білім світі
Ще і такі дива -
Бо зустрілась Миті
Діва Лугова.
      
       *

Молодий хлопчина
З армії прийшов,
Та собі дружину
Так і не знайшов...

Все бурчала мати:
- Сину мій, коли ж,
Дівчину до хати
Приведеш? - Облиш,

Матінко рідненька! -
Син відповідав. -
- Дівок чималенько...
Ні одну б не став

Я вести до хати -
Бо нема кохання!
Треба почекати... -
На роботу зрання

Він пішов. І в полі
Трактор вів із хистом...
Бо, велінням долі,
Був він трактористом.

День орав до краю
Поле. Та вже вечір...
Він спочити має,
Бо затерпли плечі.

Трактор зупиняє
Над рікою в лузі...
Нікого немає
Тут в усій окрузі.

Вийшов по-над воду,
Сів під кущ калини.
І зітхнув: - Та зроду
Не знайду дівчини,

Як оця калина -
Пишная та гарна...
Роки мої плинуть,
Я шукаю марно.

Так квітує любо,
Виросла, рідненька...
Сам собі на згубу
Посадив давненько.

Я ще був хлопчиськом,
З татом тут катався...
Соловейко низько
З гілочки озвався!

Смеркло вже навколо,
Та Дмитру - байдуже...
Місячнеє коло
В небі гарне дуже.

Соловей співає
І вода нуртує...
Пісня серце крає...
Раптом хлопець чує:

Наче близ калини
Ходить хтось тихенько...
Глянув він - дівчина,
Гарна, молоденька!

До села - не близько...
А на вроду - мрія!
З берега, де низько,
В річці ноги миє.

А вода ж - як з льоду...
Що собі гадає?
Дівчина ж у воду
Вже зайшла. Й не знає,

Що Дмитро на неї
Дивиться з захватом:
- Отаку-то б, нене,
Привести до хати! -

Закохався миттю!
Та чія - не знає...
Всі відомі Миті,
Лиш оця - чужая!

Дивиться крізь віти,
А хвилинки плинуть...
Й трактор не помітне
за кущем калини.

А дівчина швидко
Із води вже вийшла,
Розчесала (видко!)
Коси свої пишні.

Та й пішла поволі
І пропала наче...
Тихо в лузі, в полі...
Ледь Дмитро не плаче!

Все він побивався,
Що не зміг спитати,
Так і не дізнався -
Де ж її шукати?

Бо, зацепеніло,
Він тоді лиш зорив,
На дівчину милу,
Що подібна зорям.

Трактором хлопчина
До села прямує -
Може, та дівчина
У селі гостює?


Та ніхто не знає!
Ще й сміються друзі:
- Хто ж вона такая,
Що блукає в лузі? -

Отаке буває...
Що ж йому робити?
Хлопець аж палає,
Вже не може й жити.

Їздить до калини,
Подарунки носить...
- Відшукай дівчину! -
Він калину просить.

- Наче з глузду з'їхав... -
Вже шепочуть люди:
- Що ж воно за лихо,
Як же далі буде? -

Час іде. У полі
Підросла пшениця.
На ланах поволі,
Тут же колоситься,

Де була весною
Оранка Дмитрова...
Всюди (отакої!)
Лиш про те і мова.

Й де в роботі Митя
З трактором буває,
Все довкола миттю
І росте й буяє!

- Що воно за диво? -
Знову всі шепочуть...
Він же, ту, єдину,
Відшукати хоче.

Всіх чудес в окрузі
Мов і не помітив...
Вечорами в лузі
Все блукає Митя.

Там він і до рання
Вірші все читає...
Ще й таке кохання
У людей буває.


Якось над рікою
Сидячи ізнову,
Він почав до тої
Негучну розмову:

- Ой ти, чиста річко,
З бистрою водою...
Чим тужити вічно,
Краще головою

З берега пірнути
І до дна дістати...
Там навік заснути
Більше не кохати! -

Раптом кроки чує...
Обернувся - бачить
Дівку молодую,
Що із світла наче!

Мов зацепеніло
Дивиться хлопчина...
(Аж затерпло тіло!)
Це ж - ОТА дівчина!

Стиха ось підходить,
Усмішкою сяє...
І таку заводить
Мову: - Все я знаю.

А тебе, Дмитрусю,
Лиш перевіряла...
Нині не боюся
Мовити - кохала!

Бо людськая вдача,
Знаєш сам - мінлива...
Потім дівка плаче...
Та тепер сміливо

Я прийшла, бо знаю,
Що тобі потрібна.
Я - Дитя Розмаю,
Луг - домівка рідна!

Ще тоді це сталось,
Як ти був хлопчиной…
В тебе закохалась
Через цю калину.

Бо людина злая
Все лиш тільки губить...
Не такий ти, знаю,
Мій Дмитрусю любий!

Довго не хотіла
Втратити свободу...
Доки не затіяв
Ти пірнуть у воду...

Бути поруч згідна,
Це вже доля, знати...
Як тобі потрібна,
То веди до хати! -

        *

Ще бувають в світі
Й отакі дива:
Бо дружина Миті -
Діва Лугова!

- - - - - - - - - - - - - - - - - -

Перевод на русский язык:


Луговая Дева


Есть на белом свете
Ещё и такие чудеса -
Ведь встретилась Мите
Дева Луговая.

      *
Молодой парнишка
Из армии пришёл,
Но себе жены
Так и не нашёл.

Всё ворчала мать:
- Сын мой, когда же
Девушку в дом
Приведёшь? - Оставь,

Матушка родненькая, -
Сын отвечал.
- Девиц много,
Ни одну бы не стал

Я вести в дом,
Потому, что нет любви...
Надо подождать. -
На работу спозаранку

Он пошёл. И в поле
Трактор вёл талантливо...
Ведь, веленьем судьбы,
Был он трактористом!

День вспахивал до края
Поле. но уже и вечер...
Он отдохнуть должен,
Ведь онемели плечи.

Трактор останавливает
Над рекой на лугу...
Никого нет
Здесь во всей округе.

Подошёл к воде,
Сел под кустом калины...
И вздохнул: - Да никогда
Не найду девушку,

Как эта калина -
Роскошная и красивая...
Года мои идут,
Я ищу зря.

Так цветёт любо,
Выросла, родненькая...
Сам себе на погибель
Посадил давненько.

Когда ещё был мальчишкой,
С отцом тут катался...
Соловей низко
С веточки отозвался!

Стемнело уже вокруг,
Да Дмитрию всё равно...
Лунный круг
В небе красив очень.

Соловей поёт
И вода клокочет...
Песня сердце терзает...
Вдруг парень слышит:

Будто вблизи калины
Ходит кто-то тихонько...
Глянул он - девчонка,
Красивая, молоденькая!

До села - не близко...
А хороша собой - мечта!
С берега, там где низко,
В речке ноги моет.

А вода же - как изо льда...
Что себе думает?
Девушка же в воду
Уже зашла. и не знает,

Что Дмитрий на неё
Смотрит в восхищении:
- Вот такую бы, мама,
Привести в дом! -

Влюбился моментально!
Но чья - не знает...
Все известны Мите,
Лишь эта - чужая.

Смотрит сквозь ветви,
А минутки сбегают...
И трактор незаметен
За кустом калины.

А девушка быстро
Из воды уже вышла,
Расчесала - (видно!)
Косы свои пышное.

Да и медленно пошла
И пропала будто...
Тихо на лугу, в поле...
Едва Дмитрий не плачет!

Всё он сокрушался,
Что не смог спросить,
Так и не узнал -
Где же её искать?

Ведь, оцепенело,
Он тогда лишь глазел
На девушку милую,
Похожую на звёзды.

На тракторе паренёк
К селу направляется -
Может, та девушка
В селе гостюет?

Но никто не знает!
Ещё и смеются друзья:
- Кто же она такая,
Что бродит на лугу? -

Вот такое бывает...
Что же ему делать?
Парень аж горит,
Уже не может жить.

Ездит к калине,
Подарки носит...
- Отыщи девушку! -
Он калину просит.

- Будто помешался... -
Уже шепчутся люди:
- Что ж оно за беда?
Как же дальше будет? -

Время идёт. В поле
Подросла пшеница.
На полях - медленно,
Тут же - колосится,

Где была весною
Пахота Дмитрия...
Везде (надо же!)
Лишь об этом и разговор.

И, где в работе, Митя,
С трактором бывает -
Всё вокруг мигом
И растёт и пышно расцветает!

- Что оно за диво? -
Опять все шепчутся...
Он же ту, единственную,
Отыскать хочет.

Всех в округе
Будто и не заметил...
Вечерами на лугу
Всё бродит Митя.

Там он и до утра
Стихи всё читает...
Ещё и такая любовь
У людей бывает.

Как-то над рекой
Сидя опять,
Он начал с ней
Негромкий разговор:

- Ой, ты, чистая речка,
С быстрой водой...
Чем тужить вечно,
Лучше головою

С берега нырнуть
И до дна достать...
Там навек уснуть
Больше не любить! -

Вдруг шаги слышит...
Оглянулся - видит
Девчонку молодую,
Что из света будто!

Будто оцепенело
Смотрит паренёк...
(Аж онемело тело!)
Это же - ТА девушка!

Медленно вот подходит,
Улыбкой сияет...
И такой заводит
Разговор: - Всё я знаю.

Я тебя, Димочка,
Только проверяла...
Нынче не боюсь
Сказать - любила!

Ведь человеческая натура,
Знаешь сам - изменчива.
Потом девица плачет...
Но теперь смело

Я пришла, ведь знаю,
Что тебе нужна.
Я - Дитя Расцвета,
Луг - дом родной1

Ещё тогда это случилось,
Как ты был мальчишкой...
В тебя влюбилась
Через эту калину.

Ведь человек злой
Всё лишь только губит...
Не такой ты, знаю,
Мой Димочка любимый!

Долго не хотела
Утрачивать свободу,
Пока не затеял
Ты нырнуть в воду...

Быть рядом согласна,
Это уже судьба, знать...
Если тебе нужна -
Веди домой!

       *

Ещё бывают в мире
И такие чудеса:
Есть жена у Дмитрия -
Дева Луговая!