Менi не важко

Мені не важко...
Я піду
без сліз, нагадувань і дзвонів
у міднім небі.
Хтось незвичний зітре ім‘я з чужого щастя,
яким підклеіли біду,
що розвалилася на троні,
й чека спокійно трохи плоті, душі і крові для причастя.
Мені не важко...
Я злечу
до хмар, де суть моя пропала,
як подих ночі.
Кілька літер навряд чи серце урятують.
Чому від сорому мовчу?!
Невже життя було замало
для вірних рухів і надії, що хтось, та, все-таки, почує?
Мені не важко...
Я помру,
бо я - не Бог й не біс допоки,
хоч марю світом.
Зорі варті того, щоб темрявою стати,
і цю невигадану гру
у нами вигаданий спокій
з своїм минулим і майбутнім сьогодні, зрештою, дограти.
Мені не важко...
Я не сплю.
В обличчя ніжності вдивляюсь,
як в світлу вічність.
Крихта світу - це просто ранішнє вагання,
чи стаче першому жалю,
бо ж знову нині відмовляюсь
від тих люстерок, де не видно ціни на стриманість останніх.
Мені не важко...
Я люблю.