Я певне смутком захворіла,
Стомилась втомлена душа.
Та й у туманах забіліла...
Гадаючи що порішать.
А що рішати? Треба жити.
Упевнено йти до кінця.
Життя своє і час любити,
Сльозу стираючи з лиця.
Усмішку дарувати людям,
Та щиру дяку за добро.
Не обертаючись що гудять,
Не дивлячись що,й як було.
Іти упевнено до цілі,
Жаданих,повних, довгих літ.
Здоров'я маючи у тілі...
Плекаючи у душі цвіт.
Ховати згірклий біль утроби.
Від тих хто марить каяттям.
Від тих хто людям горе робить,
Лиш граючись чужим життям.
Майбуть я дуже захворіла,
Від витоків оцих думок.
Піднявшись в небо полетіла,
Від квіту вишень до зірок.
Та наче птаха в небі синім,
Я подумки із вами знов.
Бо моє серце,щирим,-лине.
Даруючи свою любов.
(Понкратова.О.В.)
Та й у туманах забiлiла
© Copyright: Лена Грама, 2019
Свидетельство о публикации №119041902078
Свидетельство о публикации №119041902078
Рецензии