О чом ти, мово, -...

*   *   *


       Людмилоньці з любов’ю
       присвячую


1

О чом ти, мово, —
                солов’їна?
Дивись! — як
                дивиться
                людина!
До зір — до зір душа
                злітає:
Чи там є Бог? —
кого питає??


І як ти любиш, любиш —
                цю таїну
тебе й прониже на ту мить,
у ту ж хвилину!


О — це б вернутись
до очей — які в дитини...
вони глибинні теплі раді
не під зтином —
              світів мочальних
              і холодних
              й безначальничих.


Що ж? Бог — начальник?
Він Світло —
                Він цілується
світлом цілується
в серці цілується
навік цілується —
єсть Бог — дитина!


2

Як веснами
світ зеленів
я світ полюбив
пишнотою сердечної зелені


З зеленої глини
ці творива
амфори —
біг я у поле
і ставив для обпіку їх
      на видноколі


Дзвоніннями гналося за видноколами
                все це
дзвоніннями змінювавсь світ
Боже, Ти змінюєш серце


Гонитва постала в смітті
Бог спасе це
Тепер на смітті
                у житті
лежить
лиш — велике серце

26.10.2016, ранок