В городах річка, зеленіють верби,
Гілля своє схиливши до води.
Отут я виріс, тут я і помер би,
Щоб листя замело мої сліди.
Не так багато я слідів залишив:
Дорослі доньки, внученькі малі…
Обабіч двору вітерець колише
Високі мальви: - Повертай сюди.
Не повернуся. Молодість минула.
А з нею все, чим я в цім краї жив.
І мою душу туга огорнула,
І я долоні в річку опустив.
Як течія несе крізь пальці воду,
Отак життя крізь пальці протекло.
І пронесло і злети, і негоду,
Кохання перше і оце село…
Тому й не буде вороття ніколи,
В одну ріку я двічі не ввійду.
І я зітхнув, підводячись поволі:
- Прощайте, верби, я уже піду…
***
© Copyright: Рудов Владимир, 2019
Свидетельство о публикации №119041602830
Свидетельство о публикации №119041602830
Рецензии