Поэма

ПОЭМА.

Під горою у хатині
Народилася дівчина.
Коло неї як коти
Мурликали два брати.
Мати все їх відганяє
Хай вона собі співає.
Колю: старший відчепись,
І ти Сенька не крутись.
Ось піду я на роботу,
Зразу пропаде охота.
Я ж вас знаю мої хлопці,
Які в няньках ви молодці.
А дівча росло співало,
Їй ніщо не заважало.
Та коли пішла ходити,
Стали братики водити.
Той за ліву той за праву,
Рученьку: сестричку Валю.
А Микола старший взято,
Став на руки піднімати.
Та й на вулицю виносе,
Хто не йде і в нього просе,
Мабудь це твоя сестричка,
Як же звати це дівчисько.
В один голос отвічали,
Ця сестричка – наша Валя!
Після тяжкої роботи,
Мати рада за турботи.
А роки свое шептали,
В школу Валю наряжали.
Щоб уроки помогати,
Стали от сестри тікати.
Той на річку йьому нада,
Той на коні на леваду.
Стала донька помічати,
Що не прибраноу хаті.
Вона чисто прибирала,
У світлиці аж сіяло.
Коля старший оженився,
Сенька в армию просився.
Пригорнула якось Мати,
Доньку й стала сумувати.
Виросли ви ось без батька,
Та й маленька у нас хатка.
Гладе донька по голівці,
Не сумуйте я вже дівка.
А життя це не калина,
Що красой своею лине.
І кохання і робота,
Іншой стала вся турбота.
Хлопці ходу не давали,
Бо найкраще ми співали.
Вулицей рядком під руки,
За село вели на луки.
Х-х-х-х-х-х-х-х-х-х-х-х
Тут хороше і кінчилось,
Свої діти появились.
Хати стали в нас великі,
Брати недожили віку.
Мати теж зі мной простилась,
Я коханого лишилась.
Якось змарнів – білий світ!
Боже мій, за що? Отвіть!!!
Тільки руки не зламала,
А до клубу пошагала.
Доля в нас тепер одна,
Наша молодість співа.
Наче в світі розьяснилось,
І кохання появилось.
Ось совіт вам дам подруги,
Не складайте рано руки.
А до клубу завітайте,
Про кохання: всеж співайте!
13 лютого 2010 року

Цей рік по сто років би було:
Ерёменко Матрёне.
Кириченко Анне.