***
Не ламалась якось жінка,
Дивилась в химеру.
Перед носом на порозі,
Зачинила двері.
Нічого: я вже не вартий,
Не пускають в хату.
А я пляшку недопиту,
Несу наливати.
Та й признаюсь, що кохаю
Бо мовчав всі роки.
А тепер я точно знаю,
Свої замороки.
Що кохання видумка,
ДОБРЕ: не признався.
Як коханих зустрічають,
Під дверима мявся.
Пусти Ганю мене в хату:
Відкривай сам двері.
На столі давно остила,
Для тебе вечеря.
Лютий 2010 рік.
Не ламалась...
© Copyright: Алексей Кириченко 11, 2019
Свидетельство о публикации №119041504624
Свидетельство о публикации №119041504624
Рецензии