Козацьк втiхи
Я полаялася з Мамой,
За кохання моє з Ваньой.
Щож мені тепер робити,
Без нього не можу жити.
А вона все поучала,
Вислухай як я кохала.
Нам світили також зорі,
Парубки були проворі.
Квіти, шоколад носили,
Цілувати теж просили.
А ми щоку підставляли,
До весілля відмовляли.
Що ви Мамо, що ви Мамо,
Не послухає мій Ваня.
Ось приніс козацькі втіхи,
Щоб дитини не родити.
А тоді вам не носили,
Ось ви доньку й народили.
Дуже Мамо не журіться,
Все окей в мене дивіться.
Не богата – а вродлива,
Нема тата – а щаслива.
Пізно Ваня приніс втіхи,
Пузо пре як ті оріхи.
Тільки вам як тій тополі,
Нема щастя нема долі.
Щоб ви дома не сиділи,
А на вулицю ходили.
Ось візьміть, козацькі втіхи,
Щоб не снилися оріхи.
20 жовтня 2010 року.
Свидетельство о публикации №119041504474