В неволі болю душу крає
Безсонням смерті тяготить.
Та за не зроблене картає,
За думи щирі гомонить.
Не зупиняючись в розмові
Бажає вилити весь біль.
А він живе у його крові
І тільки лине звідусіль.
Тож погляд змучений в тривозі,
Зорею пам'яті горить.
То вітром хилить при дорозі,
То полум'ям добра болить
У серці тихне.Що ж робити?
Пече сплетіння у грудях.
Чи хороше? Чи зло чинити?
Бажає заховавшись страх.
Втомившись став відпочивати.
Від болю він не бачив сну.
І у дорогу споряджати...
Прийшлось в нелегку цю весну.
І молоду,на вроду гарну
До болю зріднену весну...
Чекав тепла її намарно,
Та в тому болю і заснув.
(Понкратова.О.В.)
В неволi болю душу крае
© Copyright: Лена Грама, 2019
Свидетельство о публикации №119040709811
Свидетельство о публикации №119040709811
Рецензии