Квiтневе сонце вигризае тiнi... Наталка Фурса

Оригінал:


Квітневе сонце вигризає тіні,
квітневі хмари сіють з рукава…
Коли б ви знали, крізь яке каміння
ростуть мої непрохані слова.
Зима мовчала – скелею над світом.
Весна кричала – краплею роси.
Коли б я знала, де мені подітись,
аби води у снігу не просить.
Дні спотикались на гладких дорогах,
а мить перелітала і яри…
Якби ви знали, як прошу я Бога,
коли він каже серцю: говори!
Слова терзають, наче злидня – діти.
Терзає тиша – митями всіма.
Коли б я знала, як мені радіти
дарам, які випрошую сама!..
Росте трава - і вже не пахне кров'ю.
Згусає кров – не зеленіє тромб…
Коли б ми знали ту єдину мову –
одну на двох і зрозумілу двом.
© Наталка Фурса


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


В апреле солнце выгрызает тени,
в апреле тучи сеют с рукава…
Вы не узнаете, как сквозь каменья
непрошено растут мои слова…
Зима молчала, как скала над светом.
Весна кричала – каплею росы.
Когда бы знала я, куда мне деться,
воды у снега чтобы не просить…
Дни спотыкались на прямых дорогах,
а миг перелетал рывком яры…
О, если б знали, как прошу я Бога,
когда Он сердцу молвит: говори!
Слова терзают, словно нищих – дети,
И сводит тишина порой с ума…
Когда бы знать мне, как могу радеть я
о тех дарах, что выпрошу сама!..
Растёт трава, скрывая  запах крови.
Сгустится кровь: закон неумолим...
Когда б единую мы знали мову – 
одну, что так понятна нам двоим.


Аватар Автора оригинала
СпасиБо Автору за участие!