Куди не гляну – всюди є вона.
В квітучому саду, в пожовклім листі.
З-за хмари теплим сонцем вигляда
Й тремтить в роси ранкової намисті.
У холоді нестримних хуртовин
Її я подих завжди відчуваю.
У шепотінні дикої трави
Щоразу чую смуток і зітхання.
Вона в жахливих вирубках лісів
Трухлявим пнем звертається до мене.
Рікою, що засмічена, без слів
нагадує: « По-людськи жити треба».
Так, Матінка-природа досхочу
Триматиме мене в своїх обіймах.
Знущаються над нею – я мовчу.
Мабуть таки з отим знущанням згідна?
Питання до себе
© Copyright: Иванна Гринчук, 2019
Свидетельство о публикации №119040202243
Свидетельство о публикации №119040202243
Рецензии