Озеро 3 на укр

Незнайомець
(широко розводить руки)
Овва! Яке прегарне товариство!
А ти новенька, бачу. Хочеш знать,
Яке у себе маєш біополе?

Лана
Не хочу.

Незнайомець
(напівжартома)
Дівчата все ховають: і думки,
І розкіш свого молодого тіла.

Вікторія
А ви відкритий, наче лисина на тім*ї.

Незнайомець
Бо мене такеє біополе,
Яке не кожен має.

Олег
Мене воно болюче зачепило.

Незнайомець
Я й полікую. Ось ходіть сюди.

Олег
Ви – лікар?

Незнайомець
Можна й так сказати.
(до Вікторії)
За дар мій мав я дещо заплатить,
Але (знімає кашкета) волосся
На макітрі ще зосталось.
 
Вікторія
А шкода, бо воно ж і затуля
Ваш світлий німб.

Незнайомець
А ви таки праві!
У мене золотисте біополе,
Микола. Екстрасенс. Буває, тут
Діагностую та лікую всякі хворі.
(до Лани)
А ваше поле я і звідси бачу.
 
Сцена 3
До Миколи, оточеного Вікторію, Олегом, Ланою підбігає дружина Шашличника Марина. Вона зі смолистими кучерями, дуже яскраво вбрана як для пікніків у лісі, вся у брязкальцях, бусах, перснях, у туфлях на шпильках, на привабливому обличчі забагато косметики.

Марина
А, може, ви подивитесь мені?
Чи, краще, поворожите на каві?

Лана
Їм краще на отім смердючім смальці,
Що ним залили кущики кульбаба.

Микола екстрасенс
Я не чаклун, а вище-ясновидець.
Ще біо – та енерго- терапевт.

Марина
Ой. Лікарю..

Микола екстрасенс
(приємно вражений похвалою)
Гм…так би мовити, буває.
Та знаюсь більше на тонких тілах…

Марина
(перебиває) 
Якби й мені потоншати, а то..
.
Лана
Не треба стільки жерти.

Марина
От нечема.

Микола екстрасенс
(дає візитівку)
Мій телефон. Дзвоніть.
А бонус вам: що з*їли нині,
То не перейде в смалець.

Марина
(у захваті, але оглядається на чоловіка)
Яка я вдячна!

Шашличник
Чого ти там? Іди до нас.
Залиш тих малохольних.

Лана
І вечір ви, і ранок засмерділи,
Та ще й знущаєтеся з нас.

Друг Шашличника
 (у доброму гуморі)
 Не вмієте ви жить, ось що скажу.
Чекаєте чогось обабіч ставу…Шукаєте…
А жити треба так, щоб зорі навкруг вас
Крутилися і зазирали в очі.

Шашличник та його дружина голосно сміються і не помічають, що їхній білявий пухкий син давно пристроївся в тіні верби і з цікавістю поглядає на озерне товариство. Олег, Вікторія та Микола екстрасенс прикро приголомшені словами Друга Шашличника.
Лана
(сумно)
Але то вже тоді не зорі будуть…

Інтермедія 2
Справа тягнеться чорнуватий дим від шашликів, зліва хмари пилу. підняті ривким вітром. Шелестить комиш, сухо шелестять і верби над ставом. Курява та дим затягують усе, змішуються, немовби розчинають постаті, дерева, воду, зелень, сонце і небо.
Лунає музика. Коли вона закінчується, спадає і пил із курявою. Літня ніч. У небі над озером сяє місяць-молодик, яскраві зорі в оксамитовому серпневому небі відбиваються ув озері. Біля містків нікого. Але ось місяць на очах почав прибувати, - було місячне затемнення. Повний місяць заливає жовтуватим світлом містки, і ми бачимо, що Лана задумливо сидить на них і дивиться на гру світла на поверхні води,на зорі у небі та в озері. Лана щось наспівує. З комишів виходить Рибалка у брезентовому плащі з капюшоном, із посохом. У чохлі за спиною. – вудки. Рибалка хрустко топче комиш своїми гумовими чобітьми. Капюшон він не знімає і виглядає як щільна тінь.
Лана
(помічає його, спокійно)
Здається, мул із озера ожив? 
Чи, може, це місцеві звичні тіні? 

Рибалка
А як ви – не боїтеся тіней?

Лана
(задумливо)
«Боятися» - не зовсім точне слово.
Гадаю, тіням силу ми даєм,
Тож боїмось не них, а самі – себе.
(іншим тоном, привітно)
Як ваша риболовля?

Рибалка
Так якось. 
було порожньо, але крупна риба
насамкінець прийшла на мій гачок.

Лана
Що зробите ви з нею?

Рибалка
А що б зробили ви?

Лана
Нічого. Відпустила би у воду.

Рибалка
Чому?

Лана
Я не голодна і не мру від спраги.
Навіщо ж мені рибу убивать?

Рибалка
А що, як риба стриба із води?
Сама собі вона гачка шукає,
Щоб зачепитись і позбавити себе
Думок, життям своїм як керувати.
Або цій рибці знову плавати по колу,
або зійти із нього. Коло розламать.
Почать літати, коли плавати набридло.

Лана
Озерна воля нижча за гачок?

Рибалка
Із точки зору риби, - безумовно.
(іншим тоном)
Постоїш в комишах годинку-дві.
Здається, ніби рибу розумієш.

Темнішає. Тьмяніє небо. У темряві розчиняються Рибалка і Лана, але помітно, що Лана пішла від містків, а Рибалка потягся у напрямку далекої і нині темної, як грозова хмара, діброви.

Дія 3
Сцена 1
Глибока осінь. Похмуре небо, зрідка накрапує дощик. Але коли з-за сірої хмарної ковдри проривається сонце, найближчі дуби до озера сяють розкішшю пурпуру та золота, а на озері гойдаються маленькі яскраві «кораблики» зі ссохлого відірваного листя.
По озеру жирують качки: шумлять, плавають, злітають, крякають. На озері – нікого немає, крім Лани. Вона з невеличким пакетом бадьоро збігає містками до води. До неї підпливають качки, Лана годує їх. Зчиняється веселий ґвалт. Притомившись, Лана сідає на містки ближче до берега. До неї летять голуби, вона витрушує їм крихти. Підлітають горобці, осторонь поважно вишарують ворони.
Прибігає Вікторія, захекана.
Вікторія
Овва, яке пташине царство!
У мене теж є чим підгодувать.

Лана
І я сюди принесли їм поїсти,
Бо є у мене.

Вікторія
Їх мало хто годує.
Всі збідніли.

Лана
Саме так.
Нам нічого один одному дати,
То мусимо сторожко берегти,
Що маємо.

Вікторія
А маєм – що?
З долоню крихт від хліба.
І ті шкодують.

Лана
Завжди мене це дуже дивувало:
Ти ж не з*їси, а пташці це бенкет.

Вікторія
(похмурніє)
А змій би ви охоче годували?

Лана
Нізащо!

Вікторія
Ось! Чому?
Пауза. Лана вдивляється у воду.
Лана
На думку мені спало, що всі ми
В душі частину змійства носим.
А змії харч знайдуть без нас -
бо ми годуємо їх повсякчас.

Вікторія
Цікаво. Власне, я би теж не стала.
Вони мені огидні. Хоч, як я,
Теж полюбляють грітися на сонці.
(пауза)
А ви сьогодні щось не біжите…

Лана
Спокійно тут.
Царює в небі сонце.
Між мною та всім світом як стіна
Прозора та міцна і непорушна.
І час, що напливає з шумом хвиль,
Розвіюється під її підніжжям.

Вікторія
(підхоплює)
Або сюди зовсім не проника.
(іншим тоном)
Піду скупнусь.
Водичка все ще тепла.

Підходить мама Вікторії.

Мама Вікторії
Куди ти? Я з тобою. Зачекай!
 
Вікторія
Пішли.

Лана
(навздогін, сама до себе)
Щасливі.

Мама Вікторії – до Лани
Даремно ви не хочете купатись.
До речі, хто ви будете така?

Вікторія
Ай, мамо, не чіпай…

Лана
Яке доречне, слушне запитання.

Лана замовкає розгублено, напружено дивиться в озеро, немов хоче щось розгледіти у воді.
Лана
(повільно)
От і не знаю, що сказати вам.

Вікторія
(заспокійливо)
Тут таке буває.

Сцена 2 
 Збоку виходить Олег, роздягається, помічає Лану і закутується у великий рушник. Доходить до води і до Лани.
Олег
Я вас не потривожу? Хочу в воду.
Але під простирадлом, вибачайте, без трусів.

Лана
Мене це якось має потривожить?

Олег
Питаю, бо не знаю.

Лана
Мене це не обходить.

Олег
Спасибі.
(вибачається)
Коли в трусах я в озеро заходжу,
Зовсім не те. Стискається в мені
Щось непомітне – і я геть не вільний.

Лана
Щасливий ви, коли для вас труси
Єдина перешкода до свободи.

Олег іде у воду, по якій пливуть масні плями. Він бачить їх, принюхується і повертає до берега. Ніяково загортається у рушник, спритно перевдягається у комишах.
На містки заходить Друг Шашличника із брудною ганчіркою у руці, полоще ганчірку у світлій воді, котра темнішає.
Вікторія
(обурено)
Ми дно отут щоразу вичищаєм,
Щоб був пісочок та ясна вода,
Ми землю носим, змінюємо берег, -
дерева садимо, А ви…

Друг Шашличника
Носіть і далі. Скоро буде тут
Моє кафе. І платна риболовля.

Рибалка у комишах фиркає.

Друг Шашличника
Містки ми знесемо. Зведем поміст,
Ліхтарики, мангали, співи, танці,
- Життя нарешті справжнє завирує
У сонному оцьому закутку.
А що ганчірки – я помив машину.

Лана
Забракло грошей мийку оплатить?

Друг Шашличника – Лані
Так платять лохи, а не ми – конкретні.
Ми все беремо, і щасливе те,
Що приверне на мить увагу нашу.

Олег
Але ж ви легко можете знайти
Куточок інший для кафе і танців:
У вас машина, а у нас нема.
Нам є лише оцей шматочок лісу,
Аби втекти з асфальту.

Друг Шашличника
Я й кажу:
тут рибне місце, і піде народ,
тектимуть гроші як ріка у травні.

Лана
Проблема в тому, що сюди той сморід
Ви принесете. Не чіпайте озерце!
Залиште тим, хто на своїх двоїх.

Син Шашличника підходить з вудкою.

Син Шашличника
Як гарно тут!

Друг Шашличника
Іще гарніше буде!
Малий, ти не впізнаєш цих країв
Ще до Нового року.

Друг Шашличника викрутив ганчірки, пішов до свого авто. Запрацював двигун, автомобіль поїхав. Пригнічені озеряни понуро мовчать. До них підходить бадьорий Микола екстрасенс.
Микола
Здаля напруга чутна в біополі.
Чи не пересварилися, бува?
Та то нічого, я ж бо полікую.

Микола характерно розмахує руками. Олег згадує травму і тре ногу. Вікторія згадує про маму і біжить її кликати-шукати.
Микола
Що це з вами?

Олег
Озерко наше «окультурить» хочуть.
Щоб гроші з нього чималії мати.

Микола
Оце мені вже точно не по силах.
Але ми не одні – навколо люди.
Давайте активістів зберемо
Та подамо петицію до влади.

Хутко всі розходяться, окрім Лани та Рибалки. Рибалка стоїть і мовчить. Лана знову сідає на містки.

Лана
Отже, останні доживаєш дні.
Як тут спокійно, тихо і тепло!
Як у ласкавих маминих долонях.
Час завмирає, ніби і нема
Хвилин, годин, їх гострих чорних стрілок,
Якими ніби підганяє нас якийсь вівчар.
Куди? Куди нам бігти так вже конче треба?