Я шукала тебе і так довго чекала.
Цілу вічність вдивлялася в тіні
що мимо пройшли.
І так довго стояла на кинутій пристані.
Споглядаючи сірі безрадісні дні...
Свіжий вітер приніс мені слово.
Лише слово, а скільки у ньому весни,
Я читаю слова твої
І вони добрим зерням, проростають
І квітнуть в мені...
Як торкаюся рими твоєї,
відчуваю тремтливе тепло...
Поринаю у хвилю, в мелодію,
У те чисте твоє джерело...
Я для тебе лиш крапля,
в штормовім океані, із слів.
Признаюся до тебе, Поете в любові...
Знаєш це друже мій...
Ти та мрія, що дає серцю злет.
Друже мій, - поцілованний Богом поет.
Признання
© Copyright: Светлана Ганоцкая, 2019
Свидетельство о публикации №119033009629
Свидетельство о публикации №119033009629
Рецензии