Атанас Капралов. Зустрiч в Копривщицi

Атанас Капралов
ЗУСТРІЧ В КОПРИВЩИЦІ

                К.Ослекову і Д.Іванову

Мов громом вдарені, довкруг
хати стрічають архаїчні.
Стежки, цей містерійний брук!...
Ці звуки й шепоти епічні.

І вітром збурене гілля
на гріб сиротний
листям кане.
Це лине віршем звідтіля
до нас маестро Дебелянов.

А над рікою –
крізь мости
до честі прагне клич народу:
криваві пишуть тут листи,
там стяг здіймає воєвода...

Сурмить епоха, зов луна!
Зліта Бенковський над окраї...
Я з ним –
бо в нас мета одна,
бо дух в мені бунтарський грає...

Далекий світ …
Забутий світ...
Моє пробуджує коріння!
В мені вирує юні квіт,
я брат болгарам в їхнім скнінні.

І знову, –
вирвавшись із пут, –
шалене серце мчить неначе...
Й не старовину бачу тут –
свій рід болгарський
вічний бачу.

(авторизований переклад з болгарської — Любов Цай)

***

Оригинал:

Атанас Капралов
СРЕЩА С КОПРИВЩИЦА

                На К. Ослекова и Д. Иванов

Като застинали след гръм
ме срещат къщи архаични.
И този тайнствен калдъръм!…
И тези шепоти епични!…

Над гроб сиротен рони лист
дърво,
от вятър оседлано.
И вика ехото на бис
стих от маестро Дебелянов.

А над реката –
мост до мост
към спастрената чест ме водят:
тук пишат кърваво писмо,
там вее пряпорец войвода…

Епохата за сбор тръби!
Бенковски с коня ме връхлита…
И литвам с него –
може би,
защото баш съм за комита…

Далечен свят…
Забравен свят…
Но корените в мен събужда!
Аз пак съм титанично млад
и брат на българите в нужда.

Сърцето –
на страха напук –
пак запрепусква в такт отсечен…
И не градче старинно тук
откривам,
а рода си вечен.