Холодний вечір дощовий
Приніс полегшення і разом з тим тривогу.
І сірий день глухонімий,
Згорнувся нанівець,
В довершення сумного монологу.
Знову чатує щемна гіркота
І ріжуть простір бескінечні паралелі.
Їм заповідано летіти, у світи
щоб не зійтись ніколи...
Німий акорд зірок,
Що споглядають Вічність,
бринить сумною музикою
ночі...
І аплодує їм Він, Сам... Може колись, до Вічності дотичний,
Він об'єднає всі свої світи.
І паралелі, десь на перехресті,
зійдуть нарешті із орбіти самоти.
Холодний вечiр
© Copyright: Светлана Ганоцкая, 2019
Свидетельство о публикации №119032707352
Свидетельство о публикации №119032707352
Рецензии