Реквiем

                РЕКВІЄМ

Я все ще бачу погляд твій й рух вій
І зачаровано у снах зливається вустами
Буревій! Незнаний більше. Зчитано сувій!
Ми вже ніколи не зустрінемося. Снами
Я ще цілую образ твій. З небес мене зігрій
І сніг навколо двох. Тінь мертва є із нами
У надземельній прірві! В сутінь сльозовій
Любові чистої. Ми – впали пелюстками…

Коханий! Уятрено в душі заламану галузку.
Не знаю я. Здолати як над тугою борню
І здушливу розвіяти приреченості згустку
Й прошепотіти сповіддю: увічнено люблю.

Приречено малюю вкотре погляд твій
В картині пам’яті, розхристаній роками.
Незречено живу в минулім наших мрій
Й гортає спогад долесвіту вітряками
Світлин калейдоскопи. Без нових надій.
Вони розвіялися світлом й небесами,
А я несамовито тужу в самоті німій
По смутку й радощам на двох. За нами.

Коханий! На серці маю зірвану пелюстку.
Не знаю. Як оминути ночі чи радіти дню,
І сил немає домолитися крізь пустку
Про те, хоч раз іще, що я тебе люблю…

                Павло Гай-Нижник
                15 березня 2019 р.