Валентина Лысич. Просьба. Укр. Бел

Прохання

Ти навчи мене жить:
           я стомилась від правди й обману.
Від непрощених слів
           розлилася в душі гіркота.
До образи лиш мить,
           та, зневірена, чи ж то повстану?
В долі стільки жалів,
           що надія ледь-ледь пророста.

Цінувати життя
           теж навчи. В цьому сила й наснага.
Зрозуміти б, що Бог
           найцінніший дарунок нам дав!
У своє майбуття
           взяти б праведну віру для блага
І лишитись тривог –
           сумувати б не стало підстав.

Просьба

Ты навучы мяне жыць:            
я стамілася ад праўды і зману.
Ад няпрошчаных слоў          
разлілася ў душы гарката.
Да крыўды толькі імгненне,            
і, знявераная, ці то паўстану?
У лёсе гэтулькі шкадавала,            
што надзея ледзь-ледзь прарастае. 
Шанаваць жыццё таксама навучы.
У гэтым сіла і натхненне.
Зразумець бы, што Бог            
самы каштоўны падарунак нам даў! 
У сваю будучыню ўзяць бы
праведную веру для выгоды
І пакінуць трывогі, – не журыцца

   Перевёл Максим Троянович