Маленький Requiem Анатолiю Перервi

Вже рік минає, як тебе нема.
А чаc іде, і знов весна вирує.
Заходжу на Facebook і — новина:
тебе мені він в друзі пропанує.

Так, може, Толю, ти і не помер,
й не тебе поховали біля мами?
І в тих світах, де Байрон і Гомер,
тебе нема, як й серед нас, так само?..

То де ж ти, друже, вештаєшся? Де
тебе шукать? Серед живих, чи мертвих?..
Будь ласка, визначайся, час іде
збирати сіль промов і хліб пожертви.

Якщо помер, як ходиш в Інтернет? —
чекаємо на сповіді відверті,
яким ти чином вирвавсь з тих тенет,
що звикли звати ми — обійми смерті.

Хіба ж ти зник, поет і фантазер?..
Тебе ж живого згадують по колу?
Я вірю, Толю, справді, ти не вмер,
але ж проходять поминки по кому?

Пригадую цю залу, цей камін
під склом у рамі на стіні знамено.
Розкручено розмови серпантин,
і ти питально дивишся на мене:
…перекладеш?
              І дружній потиск рук,
і склянки геть наповнені по вінця…

- Антонич, завітаєш на Facebook —
там мій переклад в тебе на сторінці.

18.03.2019      13:33