А може назАвжди піти,
В оті заповідні світи,
Де губляться тіні у сяйві довічного сонця,
І кожен, без зайвих зусиль,
Стрічає любов звідусіль,
На кожному подиху щастя, на кожному кроці.
Примарне бажання думок,
Повітря жаданий ковток,
Із кварти життя – насолодою повної міри,
Хоч в цьому напої журба
І біль, і людей боротьба,
І втрачених мрій, в сподіваннях, щоденне похмілля.
А, може, намарно словам
Довірити внутрішній Храм,
З причастям, що душі лікує, скалічені словом
У стайні щоденних турбот,
У вирі щоденних скорбот,
Де слово вбиває і словом душа виліковна.
Куди не відомо йдемо,
Гуртом, поодинці і мо-
же цей шлях не закінчиться більше ніколи.
Лишень треба прагнути йти,
У ті заповідні світи,
Де в небі маля вимальовує сонячне коло.
27.11.2018р.
запов1дн1 св1ти
© Copyright: Виталий Семенюк, 2019
Свидетельство о публикации №119031802455
Свидетельство о публикации №119031802455
Рецензии