Мудра Ольга Iванiвна

Урок математики в десятому класі. Ольга Іванівна повільно переглядала список у журналі, водячи по ньому верхнім кінчиком ручки:
— Відповідати піде…
В кабінеті панувала повна тиша: — Тільки б не мене… Діти терпіти не могли,
коли вона випробовувала їхню нервову систему, шукаючи по журналу чергову «жертву» для відповіді біля дошки. Нарешті, вона
підняла голову і урочисто промовила:
— Павлова Юля.
Почувся дружний видих і голови учнів, як по команді, повернулися до дівчини.

А Юля пішла до дошки. На ній була коричнева форма, білий фартух і два величезні банти. Саме сьогодні, 23 лютого, відбудеться конкурс строю та пісні, присвячений Дню Радянської армії. Тож дівчата і хлопці всі були в парадній формі. Дівчата були одягнені так, як Юля, а хлопці – в білих сорочках і в темних штанях. Так вони домовилися, тому що костюми були не в усіх.

До цього конкурсу діти готувалися заздалегідь. На великих перервах, після уроків в рекреаціях шикувалися колони учнів, відпрацьовуючи чіткий крок. Чулися команди на російській мові: «Речёвку начи-най!», «Песню запе-вай!», «Равнение на знамя!». І юнаки, і дівчата крокували, витягуючи носок, розмахуючи руками в такт крокам, рівняючись на прапор. А після уроків у спортзалі починався конкурс строю та пісні. Все це дійство оцінювало жюрі у складі директора школи, завуча, піонервожатої та представника з військомату. Переможці конкурсу нагороджувалися за перші три місця грамотами дирекції школи. Так було…

Але я відволіклася від основної теми оповідання.

Юля біля дошки рішала задачу. Всі останні учні писали в зошитах. Ольга Іванівна, користуючись вільною хвилиною, задивилась у вікно. На засніженому дереві сиділи дрозди-омелюхи, скльовуючи соковиті яскраві кетяги горобини. Ці птахи щойно прилетіли. Всі учні дружно підхопилися зі своїх місць, щоб помилуватися цими красенями. Адже вони були рідкісними птахами для даної місцевості, прилітаючи сюди з північних регіонів.

Задача вирішена. Юля почала своє пояснення. Ольга Іванівна стояла біля вікна, слухала її відповідь і уважно дивилась на дівчину.

Урок закінчився. Почалася велика перерва. Вчителька пішла шукати класного керівника 10-го Б класу. Лідія Павлівна готувалася до уроку, записуючи на дошці тему.
— Лідо, ходімо до мене. Є розмова.
Вони пішли в лаборантську фізичного кабінету, прикривши за собою двері.
— Слухай, що я хочу тобі сказати. Може я помиляюся (дав би Бог), та думаю, що все так, як думаю. Твоя Павлова Юля, здається, вагітна. І строк уже немаленький. Місяців сім — точно.
Лідія Павлівна, сплеснувши долонями, присіла на стілець.
— Та ти що?! Не може такого бути! Там батьки такі суворі! Вона в них нікуди не ходить! Звідки?

Та Ольга Іванівна все ж наполягала на тому, що вона не помилилася. І порадила поговорити з дівчиною відверто віч-на-віч. Класна керівничка запросила дівчину сюди таки в лаборантську. Ольга Іванівна залишила їх удвох. Про що вони там говорили, вона не знала. Юля пішла на урок. А Лідія Павлівна заспокоївшись, сказала, що все це помилка. Що Юля заперечує все. Але Ольга Іванівна все ж таки порадила їй, поговорити з матір’ю учениці. Лідія Павлівна погодилася. Подзвонила жінці і запросила її до школи. Тільки на другий день Ольга Іванівна взнала, що вона була права. Виявилося, що дівчина вже на сьомому місяці вагітності.

Можна було тільки здогадуватися, що робилося в той час в цій сім’ї. Шановані люди, дівчина виховувалася в строгості і раптом ось така новина. Почалися лихоманні пошуки варіантів виходу з цієї ситуації. Лідія Павлівна розказувала все Ользі Іванівні, тому вона мала змогу спостерігати за розвитком подій. Виявляється, варіант був один – викликати штучні пологи. Це було дуже ризиковано. Адже, дітей у дівчини могло вже більше не бути. Розпач висів над сім’єю. А розумна Ольга Іванівна почала розслідування.

— Слухай, Лідо. А вони спитали у неї, хто можливий батько цієї дитини?
— Та не знаю. Вони тільки кажуть, що в липні вона їздила в гості у Москву до своєї тітки, материної сестри.
— Лідо, от і відповідь близька. Адже по строку вагітності все сходиться. Значить, десь там треба шукати батька.

Пройшов ще день. Юлю примусили все розповісти. Виявляється, що біля тітки в трикімнатній квартирі живе молодий хлопець з мамою. Йому 23 роки. Прийшов з армії, працює. Тітка на роботу, а дівчина закохалася в хлопця. А молоде діло – нехитре. Ну, ось і батько знайшовся.
Та тільки це нічого не змінило, і мати все одно наполягала на своєму – штучні пологи.

І тільки завдяки мудрості Ольги Іванівни, яка порадила все ж повідомити цьому молодому чоловікові про те, що трапилося, врятувало дівчину від нещастя. Хлопець, як тільки взнав про це, одразу відбив телеграму, що він терміново вилітає. Завершення цієї історії було казковим. Молоді люди поїхали вдвох у Москву. Юля народила сина. Закінчила заочно школу. Коли їй виповнилося вісімнадцять років, зареєстрували свій шлюб. Дівчина закінчила ВНЗ, працює. Зараз у них двоє дітей.

 
Епілог

Після цієї історії майже всі класні керівники старшокласників приходили до Ольги Іванівни з проханням придивитися і до їхніх дівчат…

А Юля приїжджала в гості до батьків. Приходила і до Лідії Павлівни з гостинцями і зі словами щирої подяки за її мудрість….

2017 рік
Картинка з інтернету