Все б віддав, аби не бачити її обличчя
у мить, коли вона читає чужі вірші, –
у неї найгірша на світі звичка:
вона читанням викликає бажання тиші.
Вона читає чужий вірш, мов кричить:
«Усі негайно подивились на мене!»
Та вона – несмачна, вона – гірчить,
а головне – не розуміє сенсу чужого натхнення.
Їй би читати документ офіційний урочисто...
Чи когось полюбити, та не знайти взаємності,
а яким іще потрясінням її читати навчити
так, аби уникнути відчуття римованої даремності...
Все б вiддав, аби не бачити jj обличчя
© Copyright: Миклош Форма, 2019
Свидетельство о публикации №119031205246
Свидетельство о публикации №119031205246
Рецензии
Хочу поделиться своим переводом, Миклош! http://www.stihi.ru/2019/03/17/3687
Интересные стихи! Я тоже не люблю бездушную декламацию. Стихи надо уметь чувствовать.
Только тогда найдётся отклик в сердцах слушателей. С добром.
Соколова Инесса 18.03.2019 19:53 • Заявить о нарушении
Интересные стихи! Я тоже не люблю бездушную декламацию. Стихи надо уметь чувствовать.
Только тогда найдётся отклик в сердцах слушателей. С добром.
Соколова Инесса 18.03.2019 19:53 • Заявить о нарушении
