Мінлива осінь
Ось небо впало на дахи,
Осіннім дощиком періще,
Вмиваються дерева та кущі,
Зриває листя, вітер свище.
Чомусь так моторошно на душі,
Стоїш за склом, негоду зустрічаєш,
Пухнастий кіт чомусь мовчить,
Сонце заховалось,та тепла немає.
Дивишся, як перехожий пробіжить,
Вітер парасольки вириває,
Тролейбус зачекає, постоїть,
Доки пасажири підбігають.
Безлюддя запанує містом,
Лише біжать поодинокї перехожі,
В теплі куфайки вдягнені, в плащі,
На теплу осінь краєвид несхожий.
Чекаємо, як втреттє зайде,
Бабине чарівне літо,
Десь для душі тепла знайде,
Та домалює жовтим квітом.
Відходить осінь за оселі,
Вже на порозі листопад стоїть,
Лани туманом він застелить,
Та лист до одного мерщій злетить.
Ось впало небо на дахи,
Дрібненький дощик ще періще,
Оголює дерева та кущі,
Холодний вітер містом свище.
29.10.2018 р.
Запоріжжя
Минлива осинь
© Copyright: Виталий Костылёв, 2019
Свидетельство о публикации №119031203414
Свидетельство о публикации №119031203414
Рецензии