Та що за час наш… недолугий,
Ізнов у піст мене женуть
В якому, перший разом з другим,
Зі смаком, третього «жерУть».
Чи може зла біда настала ?
Коли все стало навпаки ?
Замість шматка рідного сала
Стерво* жеремо, мов вовки.
Що стало з нами, люди є ?
Чи знов волаємо в пустелі
Коли піском в горлянку б’є…
Підлогу замінив на стелю.
Ідуть давно на шкереберть
Потуги наші… недолугі.
В нас править більше зло та смерть
Та підлабузники, та слуги.
Знов кожен раз в чотири роки,
Самі собі ярмо плетемо,
Забувши ті старі уроки
Та батоги із вічний щемом.
І час зміняє неохоче
Та забирає все на глум
Он, кожен раз так зле пророче
Нову біду та новий сум.
Та що за час наш недолугий
Ізнов у піст мене женуть
В якому перший разом з другим,
Зі смаком, третього «жерУть».
Наш час
© Copyright: Александр Бирзула, 2019
Свидетельство о публикации №119031103201
Свидетельство о публикации №119031103201
Рецензии