на димнім камені стою,
не в змозі руки відірвать
від неба,
я молю,
щоб відібрав мої морози,
закрив надійно,
зав'язав,
порвавши спогади,
легенько край торкаю,
де зоря
із кола горизонтом
на сторожі,
не бережу і не тривожу,
я пропущу крізь морок
страхів дні туманнії,
і прокричать мелодії
нові вже солов'ї,
за межі світла привидом проллється ехо болечасу
до краплі останньої
і там залишиться.
чекати?!
09:09
09.03.2019
на димнiм каменi
© Copyright: Гелена Смилянская, 2019
Свидетельство о публикации №119031003332
Свидетельство о публикации №119031003332
Рецензии