Березнева курка

8 березня на хуторі почалося з того, що у Отрохів цигани вкрали курку. «Йой, боже, хай би вона вам та курка поперек горла стала, злидні!», - кричала баба Фекла. «Всьо, тепер  ніколи не буду любити актьора Сліченка, всі вони одним миром мазані».
Баба навіть зблідла, навіть схудла за пару годин. Ніс в неї загострився, очі позападали. Така курка справна була, рижа, аж мохната. І так її жаль. Не за м'ясо даже, а просто… бігала, око радувала своєю яскравістю.
Дід Павло був спокійним і неповоротким. Ну вкрали курку, то й бог з нею. Менше увечері заганять, вже года не ті, щоб по двору з лозиною бігать. Зато дід на районі в Кролевці купив бабі волшебні канхфети. Відкриваєш коробку, на якій намальована жовта куриця, а в коробці – тоненька паперова солома, в якій лежать цукерки у вигляді яєць. 10 штук, як у добротної курки.
Продавщиця шуткувала:
- Діду, то кому, нівєсті?
- Ще й якій!
- Молода, мабуть?
- Да, ще молодиться, - сміявся дід.
То продавщиця йому ще кави з молоком налила. «Шо вони те кохве пьють і пьють, шо в ньому такого? Ні в душі, ні в сраці. От чайок з материнкою – ото діло», - думав дід Павло, і хотів вже скоріше додому, на хутір. Правда, ще зайшов у магазин «Рибачок», покрутив бльосни, гачки, та й пішов. У них на хуторі така риба, шо сама зі ставку вистрибує прямо в руки, то нашо та вся показуха.
- Бабо, не бідкайся. Осьо тобі курка, - сказав дід, вийшовши на двір, і аж зашарівся.
Коли то він в останнє бабі щось дарував? Відріз на спідницю привіз колись; бананів з Києва, які обидва боялися їсти; навіть гребінець золотистий для бабиної коси. Але то якось так було.. наче так і треба. А сьогодні щось здушило діду груди тоскою. Згадав молодість, і як він до своєї Фекли через паркан тікав, одні єдині штани порвав, всю матню вирвав, прийшлося латку з мамчиного плаття пришивать, і тулуп довгий носить, щоб маків червоних не було видно. Як на війні обидва ледь не загубилися. Але знайшлися в поїзді, де Фекла працювала санітаркою, а Павло якраз заносив у вагон свого пораненого солдата, будучи командиром відділення. Як потім сватався до неї Гриць – багатий та куций, а Павло йому граблями по спині два рази дав, і відбив Феклу, яка не хотіла зовсім йти заміж за того веприка, та батьки заставляли. Як побралися Павло з Феклою, та народили за 4 роки 6 діточок. І всі при ділі. Всі в смиренні з богом живуть, батьків не цураються. Дід Павло аж сльозу ковтнув. І що стало з Феклою: перекособочена, заклопотана, сива. Але така рідна, така любима що якби даже мав мільйона, і вставив би собі білі зуби, то на молодицю б зроду не проміняв.
- Фекло, люба моя… як я тебе люблю, якби ти тільки знала...  Ось тобі курка, - ще раз повторив дід.
Баба поралася біля сараю, якраз відбирала поросяті дрібну картопельку. А тут швидко розпрямилася, аж у спині хруснуло.
- Ти шо це, здурів?
- Тьху на тебе. Празник же, 8 березня. Он «Сільські вісті» прийшли, бригадир всіх жінок вітає, і голова сєльсовєта тоже. І я тебе вітаю, - знітився дід.
Баба заплакала.
- А я й забула за тою куркою, хай вона не ладна. Бач, діду, значить не дарма вік прожили, раз ти ще такі слова помниш. Дай я тебе хоч поцілую.
Баба витерла щоки від сажі, і чмокнула старенького в самі губи, потріскані часом і вітром, засмажені спекою і тютюном. Потім відкрила коробку з цукерками і зразу закрила:
- Бач, як курка на нашу схожа, да? Один в один. Ти як чуствував. Ну шо ж, зробиш мені рамку, я на стіну біля Шевченка повішу.
А потім вони сиділи в літній кухні, пили наливку з сливи, яку привив їм старший син – Вадім, да такі сливи вродили, здоровенні, солодкі, шо його по селі прозвали Мічурін. Не дарма в сільхоз.академії в Києві відучився.
Пили дід та баба наливку, закусювали моченими яблуками та млинцями з сиром та згадували молодість. Фекла дзвінко сміялася, як в свої 18, а дід Павло ще й мав охоту її трохи за сраку підмацувати в азарті.
Весна розливалася густою патокою по небу, і осідала на кришталевих рюмках зі сливовою наливкою. По радіо співала Раїса Кириченко «Мамина вишня в саду». Дід Павло, обійнявши бабу Феклу, підспівував під радіо, примружуючи очі, і роблячи вигляд, ніби не чує, як рохкає голодне порося, якому баба картоплі так толком і не відібрала.