У дома. Письмо уборщицы к поэту. Из Дм. Павлычко

Мы сообща писать собрались вам.
Ведь ваших слов вовеки не забудем:
"Уборщицы работа - светлый храм -
Она нужна, нужна, как песня, людям!"

Свою одежду старую я рву.
Семь комнат убираю я, и часто
Заботой об уборке я живу.
Сама должна приобретать и пасту.

Когда в сиянье лунном ночь царит,
Блистают плёсами мои паркеты...
Слагать и я могла бы,как пиит,
Будь помоложе, оды и сонеты.

Хотя учиться было мне невмочь,
Однако балериной вечной стала:
На щётках я танцую день и ночь,
Аплодисментов только не слыхала.

Вот яхту приобрёл начальник мой
И по Днепру катается по-пански...
А мне ведь тоже, знаете, порой
Побаловаться хочется шампанским.

Вы выстроились тут, как на парад--
Всё ищите, найти хотите правду?
С министрами дружны вы, говорят?
А  правда ль, что повысят нам зарплату?
1954

БІЛЯ БУДИНКУ
ЛИСТ ПРИБИРАЛЬНИЦІ
ДО ПОЕТА
Ми спільно вам листа писать збирались
Бо ваших слів ніколи не забудем:
«Благословенна праця прибиральниць —
Вона потрібна так, як пісня, людям!»
Я прибираю сім кімнат і часто
Свою стару одежу рву на шмати,
Сама я мушу купувати й пасту —
її завжди в запасі треба мати.
Блищать мої паркети, наче плеса
У місячному сяйві серед ночі...
Можливо, з мене б вийшла поетеса,
Якби вернулися літа дівочі.
Хоч я учитися не мала змоги,
Та балериною назавше стала:
Я на щітках танцюю до знемоги,
От лиш мені не аплодує зала.
Начальник мій купив недавно катер
І по Дніпру катається по-панськи.
У місяць раз лише на білу скатерть
Хотіла б я поставити шампанське!
А прибиральниці у нашім домі •*)
Все теревенять про одне завзято...
Ви ж, певно, із міністрами знайомі —
Чи правда, що підвищать нам зарплату?
1954

*   *   *          
Солнце белозубое, как негр,
Встало над красавицей Суоми.
И, как финские девчонки, тучи
Носят очень модные причёски.

И танцуют люди целый день,
И представилось, что нет на свете
Ни беды, ни грусти, ни увечья.
Лишь до крови танцы на граните.

Солнце-негр зашло за горизонт,
Где оно, в какой оно державе
Показать что хочет из-за кромки?
Две кроваво-чёрные ладони?

Там, за горизонтом, солнце бьют,
В зубы бьют за то, что нам светило...
Гаснет день, и видно руку солнца,
Что плывёт, будто кровавый парус.
1962

* * *
Сонце білозубе, наче негр,
Встало над країною Суомі.
І хмарини, як дівчата фінські,
Зачіски собі зробили модні.
І танцюють люди цілий день,
І здається, що нема на світі
Ні біди, ні смутку, ні каліцтва,
Лиш до крові танці на граніті.
Вже зайшло за обрій сонце-негр,
Де воно, в якій воно державі
І чого показує з-за пругу
Дві долоні, чорні і криваві?
Там, за овидом, те сонце б’ють,
В зуби б’ють за те, що нам світило...
Гасне день, і видно руку сонця,
Мов криваве і важке вітрило.
1962
*     *    *
Когда-нибудь я ещё вернусь к этому озеру,
В котором отразились ноги твои, как музыка,
С которого  смотрели на меня печально очи,
Очи любви, короткой, как прощание

Я знаю: любовь - прощание вечное,
И потому я должен хоть раз приехать
На финское озеро, чтоб попрощаться
С музыкой ног твоих и с глазами твоими.

Тебя не будет, но там я застану
Твой тихий образ под тонкой волною.
И морщинки расправятся от той воды,
И седину мою на берег выбросит озеро.
1962

*  *  *
Колись я ще повернусь над те озеро,
В якому відбились ноги твої, як музика,
З якого дивились на мене очі зажурені,
Очі кохання короткого, як прощання,
Я знаю, що любов — це вічне прощання,
І тому я повинен ще хоч раз приїхати
Над фінське озеро, щоб попрощатися
З музикою ніг твоїх і з очима твоїми.
Тебе не буде, але я застану там
Твій образ тихий під тонкою хвилею.
І розправляться зморшки від тої води,
І сивину мою на берег озеро викине.
1962

*     *     *