Фиалка из венского леса. Из Дмитрия Павлычко

Я купил у букиниста
Томик Шиллера, в котором
Обнаружил вдруг фиалку,
что засохла меж страниц.
- Кто сорвал тебя, малышку,
И зачем же вставил в книжку?-
Я спросил её - и слышу:
Отвечает мне она.
Тихий-тихий голосочек,
Как струны бренчанье тонкой,
От фиалки плыл иль, может,
Из души моей он плыл.
- Я в лесу, в лесу я Венском
Выросла, и небо синью
К лепесткам моим приникло
С майским радужным дождём.
Я была красивой очень.
Я была счастливой очень.
И не знала я печали,
И не видела людей.
Но пришли они, явились,
Парень с девой, молодые.
Обнимались, целовались
На траве возле меня.
Он любить её поклялся
И сорвал меня, волнуясь,
И на грудь своей девчонки
К платью нежно прикрепил.
И любимую назвал он
Именем моим - фиалкой -
И как память о свиданьи
В книжке берегла меня.
Как-то раз я услыхала,
Как та девушка рыдала:
Выгонял хозяин дома
Из квартиры всю семью.
Новый день пришёл - и слышу:
Снова девушка рыдает.
Умерла родная мама -
Сиротой осталась дочь.
Вскоре снова я слыхала,
Как та девушка рыдала:
Милого в тюрьму забрали-
В коммунистах состоял!
От страданий и от боли
Той девчонки я засохла.
Даже и воспоминаньем
Чудным перестала быть.
На меня не посмотрела
Бедная моя девчонка.
Шиллера бесценный томик
Букинисту понесла...
О, фиалка, почему же
Не могу вернуть никак я
Ни тебе, ни всем на свете
Волю, молодость, любовь?!
1960
         
ФІАЛКА
З ВІДЕНСЬКОГО
ЛІСУ
Я купив у букініста
Томик Шіллера, а в ньому
В’ялу, висохлу фіалку
Між сторінками знайшов.
— Хто зірвав тебе, маленька,
І навіщо вклав у книжку? —
Я спитав її і раптом
Відповідь ясну почув.
Тихий, тихий голосочок,
Мов струни тонке бренчания,
Від фіалки плив чи, може,
Із душі моєї плив.
— Я у Віденському лісі
Виросла, і синє небо
Впало на мої листочки
Разом з майовим дощем.
Я була вродлива дуже,
Я була щаслива дуже,
Я не знала, що то горе,
Я не бачила людей.
Та вони прийшли до мене —
Дівчина і хлопець юні.
Обіймались, цілувались
Біля мене на траві.
Він поклявсь її любити,
І зірвав мене ласкаво,
І до платтячка на груди
Дівчині своїй прип'яв.
І свою кохану хлопець
Називав моїм найменням —
Тож вона, як спогад милий,
В книжці берегла мене.
Вчула я одного разу,
Як та дівчина ридала:
Виганяє власник дому
Із квартири їх сім'ю.
І на другий день я вчула,
Як та дівчина ридала:
Мати вмерла — сиротина
Залишилася одна.
І на третій день я вчула,
Як та дівчина ридала:
Милого в тюрму забрали —
Комуністом був юнак!
Я від болю і страждання
Дівчини тієї всохла,
Навіть спогадом чарівним
Перестала бути я.
Не поглянувши на мене,
Дівчина моя убога
Шіллера коштовний томик
Букіністу понесла...
0 фіалочко зів’яла,
Чом не можу повернути
1 тобі і всім на світі
Волю, молодість, любов!
I960