Розмова з Кобзарем

(До дня народження Т. Г. Шевченка)

Побачив  Кобзаря у сні,
Що його думи і мої,
З’єднались у розмові тихій,
У хаті, у родині милій.

Він розповів, що  кріпаки
У закріпаченій країні
На панщині були раби
І стогін йшов по Україні.

Пани неначе  чужаки,
Вбивали душу ту народну,
І за повстання в  кайданах
Вели на каторгу холодну.

Я відповів, що в боротьбі
Тут знову стогнуть українці,
Гуляють  на кістках  пани
І  гинуть на війні сини.

 Чуби летять,  «браття свої»,
Вже не брати,  а олігархи ,
Та за кордоном «судді» ті,
Ділять владу  всю по барські.

Марнують гроші  на війну,
Війна їм рідна не Вкраїна,
І сатаніло, як чужу,
Терзають «українське тіло».

Що їм народ?! Не вимре він
Хоча знедолений сирітський,
В дорогах,  ямах вбивчих тих,
У вдовах біля плит могильних.

Почув Тарасові слова:
- За що та ллється кров  людська,
Чому розбрат -  свої чужі
Не бачать  Правди, як сліпі?

Забули  Істину святу,
Забули заповіді вірні,
Це слово «Не убий!» - молю,
- «Да возлюбіте!» - браття рідні!

У владі  злодії - чини,
Зметіть їх вітром – боротьбою
Гонитть їх  з правдою  усі
І будьте в єдності святою.

Слова, як заклик  для усіх,
Через всі терні, біль і  муку,
Тарас нам говорив  усім,
Щоб берегли країну любу!

Щоб було  ЛЮБО на землі,
На славній, милій Україні,
В  щасливій, вольній всій сім’ї,
Радів  народ по всій країні.

4.03.2019