Ось Степ, він вільний наче
Птах.
Він прихилився сивиною
В Вічність.
І брат, Дніпро з ним лине.
Вони збираються на Віче.
На їхній пам,яті віки.
Тут все було, ходили всі.
Безжально час стирав світи,
Народжував нові.
Війна і кров,любов,
народів непросте життя,
Відходили не раз у забуття.
Степ всіх любив,
І з сумом споглядає нині...
Лиха година знову кров,
над мертвим вітер в тузі виє.
Вони, в мовчанні, та кричать: - Любов
впустіть в серця,
Хай витравить усе немиле !
Цінуйте кожну мить життя.
Хай світлий час летить, в ваш
Світ, на крилах.
Вiче
© Copyright: Светлана Ганоцкая, 2019
Свидетельство о публикации №119030400373
Свидетельство о публикации №119030400373
Рецензии
