В дност нов й

В єдності новій

               Поема

«...віра зростає, якщо її переживають як досвід отриманої любові
і якщо передають як досвід благодаті й радості»
                ( Папа Римський Бенедикт ХVI)

1

Нас покликає сутність –
не бажання!
геній-любов –
а не уява!
         від Сонця, що в мені, –
         і пощезали тіні
         й всяка осява й з’ява!!
до дріботіння –
й вся світів
управа!!


І що сумління?
Усіх сумління!
Не додасте як сіль
                у страви
й однакові – осончені мурави
й закохані в світськії
                справи...
й хитрі служіння!!


Й від Сонця, що в мені, –
от пощезали тіні!
й всяка осява й з’ява...
така бо ваша музика
така без Сонця – справа!!


2

«Якби він каганцем
ось блідо блимав,
в руки міцно не взяв,
то де би були ми?!»



«А на літургії
його як не помічаю,
здається, що
все-таки
чогось не вистачає...»



Між рожевістю
                хворостіє
людьми хворостіє...
Люди ви, а чи ні? але ж –
                це не я!
                серце,
                серце в Христі є!!


а людина хворостить
а протест –
                хворостіє...


3

Передвранішньо просія
а рожевість
дитятком прийде –
і підводиться
я би серцем не зміг
то любов Христа
                й Богородиці!!


І сія
осяває –
віки осія
та квартири без сяйва
й віки опустіють
Люди! чуєте? –
               це не я
               а це серце в Христі є!..


І от все-таки –
думають –
що це серце  – моє?!

10-13.12.2018