Падають на землю жовті листя,
і нагадують мені осінні дні,
як сиділи ми біля криниці
та дивилися на зоряні вогні.
Скільки раз ми рахували зорі,
та загадували не одне бажання,
а вони в безмежному просторі
мимо нас летіли, до згорання.
Все пройшло, і зустрічі і зорі,
знову буде осінь та весна,
тільки, мабуть будукть вони скоро
радувати інших дотемна.
Вічного нічого не буває,
тимчасовф гості навіть ми,
і любов і радість пропадає,
тож її тримайте щовесни.
Укр. Зорян1 вогн1
© Copyright: Анатолий Ляпатинский, 2019
Свидетельство о публикации №119030203361
Свидетельство о публикации №119030203361
Рецензии