Роки ідуть так непомітно;
і вже нема в живих батьків,
і вже волосся срібним блиском
грає на сивій голові,
лиш спогади лягли намистом
і, як перлиночки, живі.
З роками, якось поневолі,
грані стираються старі,
прижились поруч чужі долі
і линуть з нами, як свої,
а роки блискавкою блискнут,
як зайчик сонячний в вікні.
І при житті, ніхто не скаже:
- Я прожив все, скільки хотів,
зложив давно життя в намисто
і нав'язав тугих вузлів,
і не осталося вже місця,
бо я віджив... Бо я згорів...
Нам, у догінці за роками,
жити не хочеться без мрій,
но щось нещадно їх зриває,
а ми пацерки, по одній,
знову на нитку одіваєм;
які б не були, а свої.
Перлинки
© Copyright: Нина Филипова, 2019
Свидетельство о публикации №119030200274
Свидетельство о публикации №119030200274
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.