В плині часу теплом що раз серце бринить.
Я гадала колись,що розмова зненацька...
Заполонить.І біль пронизає мене.
Проте мрія живе.Моя мрія юнацька...
На творіння збагачене.Знову нове.
У тривозі журилась,зумію гадала...
В теплий обрій між хмар без крила долетіть.
Знахабніло зірвалась і де інде пропала.
Та вернулась цю звістку,для вас сповістить.
Я гадала що вітер обійме в обійми.
Як квітучу кульбабку здмухне й понесе...
Тож земля у хороми красиві лиш прийме...
Та трава вкриє пледом що понад усе.
Добротою зігріє що буде напевне.
Й зацвітатимуть квіти у серці моїм...
З цвітом вам показавши,що було й є кревним.
В плині часу зізнаюсь собі і тобі.
Скільки гарного є в дружніх наших розмовах.
І перлини дощу...голубі-голубі...
Мов любові ріка.Сердець образна мова.
(Понкратова.О.В.)
Заполонить
© Copyright: Лена Грама, 2019
Свидетельство о публикации №119030100906
Свидетельство о публикации №119030100906
Рецензии